Велич кожного міста вимірюється
не географічним розташуванням і кількістю населення,
а тією роллю, яку воно відіграло в історії свого народу
Глухів - одне з найдавніших міст України. Перша згадка про нього як про місто Чернігівського князівства є в Іпатіївському літописі за 1152 рік. Непрямі історичні джерела (церковна література) згадують місто 992 роком, коли було створено Чернігівську єпархію й Глухів увійшов до її складу. Першими поселенцями тут були сіверяни, які в цих лісових та болотистих місцях залишили після себе Глухівське городище - VI-VIII ст. Ще до нашестя монголо-татар на Русь місто стало центром Глухівського удільного князівства. Першим відомим нам глухівським князем був Сімеон Михайлович, син чернігівського князя Михайла Всеволодовича. Глухівським князям належали розлогі землі між Глуховом і Новосілем, а також землі на північ від Новосіля верхоріччям Оки з містами Мценськ, Бєлєв, Воротинськ, Одоєв. Глухів веде свою історію з давніх часів, як і у випадку з іншими стародавніми населеними пунктами, про походження назви можна висувати тільки припущення. За однією з версій про назву «Глухів» це походження її від слів «глухий, глушина», тобто поселення в глухих, малонаселених місцях, непрохідних лісах і болотах. Однак, цей факт не підтверджений та легко спростовується, тому що місцевість в околицях нинішнього Глухова була щільно заселена ще за часів епохи неоліту - бронзи (6000—2600 роки до н.е.). Пізніше сюди прийшли скіфи. До нашого часу збереглися залишки їх укріплених городищ, які розташовані неподалік від міста. В епоху Київської Русі та наступні століття Глухів був значним удільним містом Чернігівського князівства. Місто розташовувалося на стародавньому торговому та військовому шляху і знаходилось у сфері інтересів київських та чернігівських князів, які часто суперничали і ворогували між собою, і тому Глухів був ретельно укріплений. Тоді початкова назва «Глухів» отримала нове значення - «міцний, неприступний в обороні». Таким місто не раз поставало перед загарбниками протягом своєї багатовікової історії.
У середині XIII ст. Глухів захопили татаро-монголи, змістивши центр історичного життя князівства на північ. У першій половині XIV ст. Литва приєднала Чернігівсько-Сіверську землю, куди входив і Глухів (існує припущення, що це могло статися 1320 року одночасно з підкоренням Великим литовським князем Гедиміном Києва та лівого берега Дніпра). У 1352 році містом і краєм прокотилася смертоносна хвиля чуми. Мор на довгі роки перекреслив перспективи міста, перетворивши його в одне з багатьох поселень, які переходили від однієї держави до іншої. Далі йде низка воїн між Литовським і Московським князівствами, і Глухів, як прикордонне поселення, часто переходить з рук в руки. Зрештою, в 1618 році місто входить до складу Речі Посполитої, після чого активно заселяється вихідцями з Правобережної України і зміцнюється за законами європейської фортифікації під наглядом Новгород-Сіверського старости, князя Пісочинського. Незабаром прикордонному містечку надається Магдебурзьке право. Глухівчани брали активну участь у загальнонародній боротьбі за відродження державності України. В ході національно-визвольної війни (1648—1657) місто одержало статус сотенного та ввійшло до складу Ніжинського полку. В 1663-1665 роках існував окремий Глухівський полк, який очолювали Кирило Гуляниця та Василь Черкащениця. Саме в січні-лютому 1664 року місто витримало п'ятитижневу облогу польського війська на чолі з королем Яном Казимиром. Це радикально змінило наступний хід подій, які завершилися розгромом чужинців під Новгород-Сіверським. У 1669 році в місті проходила козацька рада, на якій гетьманом Лівобережної України було обрано Дем’яна Многогрішного. Підписані пізніше «Глухівські статті» відновлювали повновладні функції козацького самоуправління.
На початку XVIII ст. Глухів був одним з найкрасивіших міст України. У 1703 році, подорожуючи до Святої землі, його відвідав паломник І.Лук'янов і засвідчив, що Глухів «лучше Києва строением». У період з 1708 по 1764 роки, опісля знищення Батурина, місто було столицею Гетьманщини й стало резиденцією українських гетьманів. І.Скоропадського (1708—1722), Д.Апостола (1727—1734), К.Розумовського (1750—1764), місцем розташування першої (1722—1727) і другої (1764—1782) Малоросійської колегій, Генеральної військової канцелярії, інших державних установ. Це так званий «Глухівський період» в історії України, який тривав упродовж 1708-1782 років. Глухів увійшов в історію не лише як столиця Гетьманщини, але як і визначний культурний центр. У ньому були створені перший аматорський та перший професійний театри. У 1730 році розпочалося навчання в Глухівській музично-співацькій школі, де отримали початкову освіту видатні діячі світової музичної культури, основоположники духовного хорового співу XVIII ст., композитори М.Березовський та Д.Бортнянський. Історія школи тісно пов’язана з іменем відомого українського філософа Григорія Сковороди. Протягом XVIII ст. Глухів був своєрідною містобудівною лабораторією для всієї України: тут вперше здійснене регулярне планування та створений класицистичний палацово-парковий ансамбль, зведена найбільша споруда - Малоросійська колегія. Від тих часів збереглися унікальні пам’ятки містобудування та архітектури, які за визначенням вітчизняних і зарубіжних експертів мають не лише загальнонаціональне, а й міжнародне значення, а переважна більшість вулиць та площ Глухова і понині зберігає планування к. XVIII ст. – XIX ст. Глухівчани пишаються пам'яткою архітектури Національного значення - Миколаївською церквою, побудованою в 1693 році за проєктом архітектора М.Єфімова. Вона була головною громадською спорудою гетьманщини. Перед нею на Радному майдані проходили козацькі ради, в ній «наставляли» на гетьманство І.Скоропадського, Д.Апостола, К.Розумовського. Храм, що відзначається компактністю, виразністю й одночасно монументальністю, став домінантою архітектурного ансамблю сучасного Глухова. У систему давніх укріплень Глухова органічно вписується мурована Київська фортечна брама (1766-1769 рр.). Вона надає осмисленості давнім оборонним формам рельєфу міста, які завдяки її наявності виразно сприймаються як залишки древньої фортифікації.
Адміністративно-територіальна реформа кінця XVIII ст. скасувала столичний статус Глухова і він на правах звичайного повітового міста увійшов до складу Новгород-Сіверського намісництва. У середині XIX ст. Глухів – центр хлібної торгівлі Лівобережної України. Завдяки новій буржуазній еліті на зміну провінційному занепаду прийшло бурхливе відродження другої половини XIX ст. Безцінний вклад у його благоустрій, розвиток освіти, культури внесла родина відомих українських цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. Глухів змінює своє архітектурне обличчя і стає найкращим повітовим містом Чернігівщини. Мирна праця людей переривалася революцією та війнами. Наприклад, у період революційних змагань 1917-1921 рр. десять разів змінювалася влада різних урядів. З 1920-х років - місто стає окружним та районним центром Новгород-Сіверського округу, потім районним центром Чернігівської області, а з 1939 року - районним центром Сумської області. За цей період розпочали роботу Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель, сільськогосподарський інститут, технікум механізації сільського господарства, медичний технікум, розвивалося житлово-побутове будівництво і сфера соціально-побутових послуг. У роки Другої світової війни, з 7 вересня 1941 по 30 серпня 1943 року, Глухів був окупований німецькими військами. 30 серпня 1943 року в ході Чернігівсько-Прип'ятської операції радянські війська відвоювали місто. Найменування Глухівських отримали 70-та гвардійська стрілецька дивізія, 226-та стрілецька дивізія, 23-тя танкова бригада, 1-ша гвардійська артилерійська дивізія прориву. З цього приводу 1 вересня в Глухові святкується День міста. Глухів був відбудований протягом 1943–1950 рр. У 1950-х рр. у місті розвинулася харчова, легка, переробна промисловість та нові галузі: електротехнічна, машинобудівна, електронна. В цей період населення Глухова стрімко зростає. На початку 70-х років почалося активне будівництво нового мікрорайону на території колишнього садового господарства «Трохимів сад». У 1992 році на державному рівні Глухів відзначив своє тисячоліття. У 1994 році в місті створено Державний історико-культурний заповідник. Історія міста золотими літерами вписала в своє сьогодення імена відомих діячів науки, культури, та мистецтва: художників А.Лосенка, М.Мурашка, В.Мохова, Г.Нарбута, К.Ломикіна, поета В.Нарбута, мистецтвознавця Ф.Ернста, народної артистки Ади Роговцевої, астрофізика Й.Шкловського. У Глухівському учительському інституті здобули освіту відомі письменники С.Васильченко, кінорежисер О.Довженко, доктор педагогічних наук, співавтор «Букваря» М.Вашуленко, український історик-краєзнавець Д.Онацький, відома сучасна українська письменниця С.Талан, герої україно-російської війни І.Білевич та Ю.Коваленко.
З приходом нового століття в Глухові починається капітальний ремонт комунального господарства та реставрація історико-культурних об'єктів. У вересні 2006 року за підсумками всеукраїнського конкурсу серед населених пунктів України за найкращий благоустрій і підтримання громадського порядку місто було ушановане нагородою «Золотий Фенікс». 6 листопада 2008 року місто відсвяткувало 300 років з дня проголошення його столицею Гетьманщини та Лівобережної України. Сучасний Глухів – одне з найкрасивіших міст України, адміністративний центр Глухівської міської територіальної громади.
Глухівська міська територіальна громада була утворена шляхом об’єднання міста Глухів з навколишніми селами та селищами. З 01 грудня 2020 року були прийняті рішення про приєднання Баницької, Білокопитівської, Дунаєцької, Перемозької, Полошківської, Привільської, Семенівської, Уздицької сільських рад до Глухівської міської ради Шосткинського району Сумської області. Увійшли 25 населених пунктів (міських - 1, сільських - 24).
Глухівська міська територіальна громада має сім старостинських округів. Це було затверджено рішенням десятої сесії Глухівської міської ради від 24 вересня 2021 року. Відповідно до цього рішення з грудня 2020 року до складу Глухівської міської ради входить :
- м. Глухів (та с. Сліпород);
- Баницький округ – с. Баничі, с. Будища, с. Мацкове;
- Білокопитівський округ – с. Білокопитове, с. Заруцьке, с-ще Будівельне, с. Привілля, с. Годунівка, с. Москаленки, с. Хотминівка, с. Вознесенське;
- Дунаєцький округ – с. Дунаєць, с. Сутиски, с. Щебри;
- Перемозький округ – c. Перемога;
- Полошківський округ – с. Полошки;
- Семенівський округ – с. Семенівка, с. Іонине, с. Калюжне, с. Кравченкове, с. Некрасове;
- Уздицький округ – с. Уздиця, с. Вікторове.
На території Глухівської міської ради розташовано 99 пам’яток та об’єктів культурної спадщини. З них 7 - національного значення, 92 - місцевого значення. Всі вони занесені до Державного реєстру наказом МКМС № 630 від 10.02.2020. Серед них: археологічних - 12, історичних – 60, монументального мистецтва - 4, архітектури та містобудування – 23. Глухівська міська рада опікується:11 - археологічними, 42 - історичними та 4 - монументального мистецтва пам’ятками культурної спадщини, як в межах адміністративного центру так і по старостинським округам. Наприклад, якщо говорити про археологічні пам’ятки це: поселення, городища і селища. Вони знаходяться на території сіл: Будища, Щебри, Перемога, Некрасове, Вікторове, Баничі. Археологічні дослідження проводилися протягом 2012-2016 рр. на двох з них. Це городище і селище ранній залізний вік, раннє і розвинуте середньовіччя за 1.5-2.0 км. на північ від с. Будища, урочище Аксьонів Бугор. Городище «Вікторове» ранній залізний вік, за 2 км від північної околиці с. Вікторове, урочище Барвінкова гора. Інші пам’ятки археології датовані але вони не вивчалися спеціалістами.
Кожен населений пункт громади має свою цікаву історію. Наведемо декілька цікавих історичних фактів.
Заснування села Полошки відноситься ще до XII ст. У книзі «Историко- статистическое описание Черниговской епархии» книга 7 за 1873 рік наводяться дані з історії сіл Глухівського району. Серед них с. Полошки як таке, що виникло ще у домонгольський період. Близькість його до Глухова дає можливість стверджувати, що жителі цієї місцевості пережили усі біди тих часів. Серед яких вторгнення 1238 р. на наші землі монголо-татар, входження до Чернігівської тьми, що стала податково-даннинною одиницею Золотої Орди, чуму улітку 1352 року. Цього ж року глухівський князь переселився на північ у м. Новосіль і став князем новосільським. І, скоріш за все, саме тоді поселення навколо Глухова були спустошені і покинуті його жителями. Поселення на нинішній території села Полошки було засноване не пізніше початку XVIст.
З ХVІІІ ст. завдяки англійському підприємцю Гарднеру в Полошках починається промислове добування каоліну, поклади якого відомі були з давніх часів і використовувались місцевими гончарами. Добували каолін спочатку відкритим способом по ярам в західній частині села, а пізніше перейшли до шахтного способу. Використовували його як сировину на найвідоміших заводах росії, в тому числі на Волокитинському фарфоровому заводі А.Міклашевського. Більшість каолінових розробок належало родині Скоропадських.
Історія Полошок тісно пов’язана з родиною Скоропадських. Це досить відома в Україні родина, представниками якої були гетьмани Іван Ілліч та Павло Петрович Скоропадські. Відомо, що в XІX ст. маєтком у Полошках володів Іван Михайлович, онук гетьмана Івана Скоропадського. У його власності було 25 десятин землі, де розміщувались каолінові рудники, парк, панський будинок, будинок управляючого, конюшня, будинок прислуги. Залишилася від тих часів і панська криниця. Справу свого діда продовжив Павло Скоропадський. З тих часів в селі в парку Скоропадських збереглись кедр, пірамідальний дуб, азіатські сосни, модрини, декілька сортів липи. В с. Полошки в 1731 р. народився український релігійний діяч, церковний історик, філософ - богослов автор «Латинської граматики», Митрополит Київський і Галицький Самуїл Миславський (1731-1796 рр.), вихованець Києво-Могилянської академії, згодом її професор і ректор (1761-1768 рр.) за часів гетьмана Кирила Розумовського. У 1783-1796 pp. - зайняв престол Київської Церкви з титулом «митрополит Київський і Галицький», боронив права і володіння київської митрополії, після російської секуляризації церковних маєтків врятував від ліквідації кілька українських монастирів, зокрема, Києво-Братський монастир, а тим самим і Київську Академію. Похований у Софійському соборі Києва. Саме його стараннями і на його кошти у Полошках було побудовано Миколаївську церкву у 1796 році. Вона стала своєрідною спадщиною й пам’яттю нащадкам про славетного земляка.
Село Баничі розташоване на лівому березі річки Есмань за 22 км від центру громади міста Глухова на автомобільній дорозі Глухів-Суми. Біля села знайдено слов’янське поселення роменської культури VIII – X ст. Перші згадки про село зустрічаються в документах «Генерального слідства» на початку XVII століття. Друга згадка датується 1658 роком, коли гетьманом України Іваном Виговським це село разом з іншими було передано Петропавлівському монастирю. Унікальним є родовище високоякісних кварцитів у селі Баничі, відоме з XIX ст. Баницьке родовище кварцитів - справжнє природне диво. Це єдине в Європі родовище, де видобувають кварцити з вмістом двоокису кремнію понад 99%. Цей унікальний мінерал має широке застосування в різних галузях промисловості, від виробництва мікросхем до космічних технологій.
Село Будища виникло у середині XVII ст. З 1648 року у складі Ніжинського полку Гетьманщини, а з 1803 - у складі Чернігівської губернії. Біля нього засновано Глухівський Петро-Павлівський монастир. Його настоятелями у різні періоди були: соратник гетьмана І.Мазепи Дмитро Ростовський та лідер гайдамацького руху, ідеолог Коліївщини Мельхиседек Значко-Яворський. Нині монастир це комплекс архітектурних пам’яток обласного підпорядкування, куди входять: Надбрамна церква (1690-ті роки), Трапезна церква (XVII - XIX ст.), Південний корпус келій (XVII - XVIII ст.), Західний корпус келій (XVII - XIX ст.).
Село Дунаєць розташоване за 2.5 км. від лівого берега р. Есмань, виникло у першій пол. XVII ст., батьківщина відомого українського історика, автора п’ятитомної «Історії Малоросії» Миколи Маркевича. Село Перемога розташоване на лівому березі р. Есмань, до 1945 року назва Холопкове, відоме у першій половині XVII ст., батьківщина художника Гавриленка Г.І., народного артиста України оперного співака Гурця О.В.
Село Некрасове розташоване на березі р. Есмань, за 1.5 км від Глухова, відоме з XVII ст., батьківщина Ю.О. Коваленка, учасника україно-російської війни, відомого вченого, археолога, співробітника Національного заповідника «Глухів».
Село Заруцьке розташоване за 7 км від Глухова на трасі Глухів - Курськ, на правому березі р. Клевень. Засноване у середині XVII ст. Відоме не тільки завдяки Заруцькому вапняному кар’єру, але й заруцьким джерелам, що є унікальним природним об’єктом, розташованим у підніжжі правого берега річки Клевень на східній околиці села Заруцьке. Ця природна пам’ятка славиться своїми цілющими властивостями та мальовничою красою. На невеликій площі в 0,8 га витікає близько 13 самовитічних джерел. Вода в джерелах має високу якість і вважається цілющою. Вона характеризується чистотою, прозорістю та стабільною температурою близько 50С навіть у спекотну пору року.
Селище Будівельне на Глухівщині приховує у своїх надрах справжнє природне багатство - родовище високоякісної крейди. Це родовище має важливе значення для регіону, забезпечуючи сировиною різноманітні галузі промисловості. Історія розробки родовища крейди в Будівельному сягає багатьох десятиліть. Місцеві жителі здавна знали про наявність цієї корисної копалини і використовували її для власних потреб. Промислова розробка родовища почала розвиватися в XX ст.
Крейда з родовища в Будівельному відрізняється високою чистотою і білизною, що робить її особливо цінною для багатьох виробництв.
Село Вікторове славиться не лише своєю історією та мальовничими пейзажами, але й унікальним природним об’єктом – джерелом. Це місце, де з надр землі витікає чиста, прозора вода, приваблюючи місцевих жителів та гостей з-за меж села. Вода у джерелі відрізняється особливою чистотою та прозорістю. Її смак свіжий і приємний. Джерело в селі має велике значення для місцевої громади. Воно є не лише джерелом чистої води, але й місцем відпочинку та зустрічей.
Наведені факти яскраво ілюструють багатовікову історію Глухівської громади, яка тісно переплелася з регіональною та всеукраїнською.
2025 © Всі права захищено.
Президент України
Сумська обласна рада
Кабінет міністрів України
Державний реєстр виборців
Сумська обласна Державна адміністрація
Міністерство освіти і науки України
PROZZORO - Портал публічних закупівель
IGov - Портал державних послуг
Аналіз публічних закупівель
Асоціація міст України